ПРО СНИ

Що ми знаємо про сни? Та практично нічого: кілька тез про фази сну й трохи про мозкову активність. А на запитання — чому? навіщо? як саме? — наука нічого зрозумілого сказати не може. Ну, якщо не може — тоді чорт із нею, з цією наукою. Розбиратимусь сам, так би мовити, емпіричним шляхом.

Мій інтерес до теми сну виник ще в підлітковому віці. Мені було незрозуміло, чому сюжети моїх снів настільки різні й водночас однакові. Чому третину свого життя я перебуваю в несвідомому стані, а все, що виношу з нього, — це клапті несистемних спогадів. Мені ставало дедалі цікавіше, як я можу використати сон собі на користь.

Перші усвідомлені сновидіння я почав практикувати у п’ятнадцять років — тоді я протягом року жив у США. Мені дуже бракувало сім’ї, друзів, знайомих місць. Я хотів якнайшвидше їх побачити — бодай одним оком, бодай уві сні. Наступне речення хотілося б почати фразою «результати не забарилися», але чорта з два. Минав день за днем, тижні, я практикувався щодня — зранку і ввечері, на межі пробудження і засинання. І десь на другому місяці (поняття не маю, як я примудрився не кинути все) я вперше в житті підняв руку, не піднімаючи її фізично.

Я сів, повернув голову і внизу побачив себе… я наполовину сидів у собі. Відчуття було таке, ніби з мене виріс ідентичний сіамський брат-близнюк, з яким ми від пояса і нижче були єдиним цілим, тільки він чи то помер, чи то спить. Ти можеш лише уявити, яке дике здивування мене накрило. Я сторопів (вирішив, що одного детородного органа в реченні цілком достатньо). І щойно лавина емоцій накрила мене з головою — я знову опинився в тілі.

Я одразу підхопився, просто на ліжку, жадібно хапаючи ротом повітря. Короткі лайливі фрази захоплення сипалися з мене, як із рогу достатку. Після цього я почав практикуватися ще частіше й ще завзятіше.

За кілька тижнів я вже легко «відділявся» від тіла й за допомогою дверей навчився потрапляти в будь-яке місце, яке тільки міг уявити. Щоб зустрітися з потрібною людиною, достатньо було просто покликати її вголос по імені. В усвідомлених снах усе було дуже цікаво й просто. Там можна було спробувати все те, чого бракувало в реальному житті, тож увесь час я тільки й робив, що літав і займався сексом. Але, як виявилося, доволі швидко й це себе вичерпало.

Тоді, гнаний тугою за близькими, одного дня я наважився спрямувати свою свідомість у батьківський дім. Варто зазначити, що деталізація і тактильні відчуття в усвідомлених сновидіннях — дуууже реалістичні.

І от я вдома. Там, де я так давно мріяв опинитися. Це місце, де тепло й спокійно, де я відчуваю себе потрібним. Бракувало лише зустрічі з мамою — і тоді я покликав її вголос. Я почув кроки, що наближалися з кухні до моєї кімнати, і чим ближчими вони ставали, тим сильніше зростало моє хвилювання. Я фізично відчував, як серце шалено калатає в грудях.

У ту мить, коли я побачив маму, мене накрило емоціями. Я не зміг стримати почуттів — і вже за мить прокинувся на іншому континенті, весь у сльозах і з задишкою. Увесь наступний день у мене був дивний настрій і переживання від побаченого. Картинки раз у раз спливали в голові. Вони були настільки реальними, наскільки реальний зараз екран ноутбука, на якому я пишу цей текст, або екран, на якому ти його зараз читаєш.

Я замислився: а що я взагалі вважаю реальністю? Адже та реальність була настільки ж реальною, як і ця. Мені стало страшно. Я почав боятися, що одного дня можу не прокинутися або не захотіти прокидатися, і що можу зійти з розуму, так і не зрозумівши, чи прокинувся я насправді. Цих думок вистачило для мого ще незміцнілого мозку, щоб майже на десять років припинити експерименти в цій сфері.

Повернутися до них мене змусило одне цікаве переживання. Сталося це одного вечора, коли я вже лежав у ліжку. Перед цим ми з моєю дівчиною були в чайній, пили смачний да хун пао й грали в настільні ігри. Отже, лежу я вдома, повільно занурюючись у сон, думки вільно пролітають у голові, я просто відсторонено спостерігаю за цим калейдоскопом образів та ідей.

І раптом я несподівано для себе усвідомлюю, що дивлюся на невеликий відрізок, схожий на відеодоріжку в редакторі, і розумію, що цей відрізок — це моє життя. Я бачу кадри з раннього дитинства, підліткового віку, юності; гортаю їх, мов файли в картотеці (якщо в тебе був айпод із коліщатком — згадай, як там горталися зображення чи обкладинки альбомів: от саме так).

Зауважу, що в цей момент я не відчував нічого — жодних емоцій чи переживань. Я просто спостерігав. Потім «камера» ніби віддалилася, і я побачив перед собою безліч таких відрізків. Вони були різної довжини й з різними сюжетами. У той момент я усвідомив, що життя, яке я зараз проживаю, — лише один епізод багатосерійного серіалу, який мені показують (я сам собі показую), даючи можливість усвідомити й відчути, прийняти й зробити висновки, насолодитися й по-справжньому захопитися цією грою.

Відкривши очі, я пережив відчуття, дуже схоже на те, яке колись давно пережив в усвідомленому сні. Мені здається, щось подібне відчували люди, яким уперше показали кінофільм. Я б назвав це — усвідомленням нереальності настільки реалістичної реальності. Я ще довго не міг заснути, намагаючись знайти в голові відповідну «комірку» для всієї цієї інформації.

А вранці спробував якомога детальніше переказати все «побачене» Віці. Той самий чай я, звісно, замовив собі й цього ж дня — грамів двісті. Але подібних ефектів більше не було.

Ця історія поставила переді мною значно більше запитань, ніж дала відповідей. Але нові, цікаві відповіді почали знаходити мене самі — випадково-невипадковим чином.

Скажу одразу: я ніколи не приймаю жодну теорію цілком і повністю — так би мовити, на віру. Я беру для себе лише те, що відгукується, що резонує. Чого і тобі раджу.

Так от, трапилося мені в мережі ось це відео:
https://www.youtube.com/embed/lGB79MupJDU

А ще ось це:
https://www.youtube.com/embed/6SB-zl0dveI

Після чого я замислився над тим, що сон теж у певному сенсі є симуляцією — тільки створеною біокомп’ютером.

А потім зайшов у гості давній знайомий і дав почитати ось це.

Нагадаю: не з усім погоджуюся, але багато що відгукнулося й наштовхнуло на роздуми.

Можливо, і тебе цей текст на щось наштовхне. А можливо, й ні — адже в кожного свій шлях і свій час для важливих думок.

Адонай.