ПРО ПРОТИЛЕЖНОСТІ

«Усе двоїсте, усе має полюси. Усе має свій антипод (свою протилежність), протилежності ідентичні за природою, але різняться ступенем. Крайнощі сходяться. Усі істини — ніщо інше, як напівістини. Усі парадокси можна примирити» (с) Кібаліон.

Герметисти вміли плутати сліди. Але там, де є сліди, є шлях. А це вже те, що нам потрібно. Спробуймо розібратися на практиці.

Почнемо з понять:

Емоції — переживання на рівні почуттів у короткостроковому періоді. Може тривати від кількох секунд до кількох хвилин.
Стани — затяжні переживання одного характеру від кількох годин до кількох днів.
Почуття — тривалий емоційний фон, який зберігається понад тиждень.

Звідси стає зрозуміло, що ці три поняття відрізняє лише тривалість їхнього прояву.

Полярність емоцій

У кожної емоції, стану й почуття є протилежні (антоними, по суті).
Наприклад:

радість ↔ смуток,
злість ↔ ніжність,
відчай ↔ надія.

Суть роботи зі станами

Фішка полягає в тому, що неможливо відчути емоцію, не будучи знайомим з її антагоністом. Це як плюс і мінус на одній шкалі.

Якщо десь стоїть блок (заборона) на проживання якоїсь емоції, це відображається на всій шкалі.

Щоб навчити людину відчувати (швидше розблокувати) певну емоцію, можна почати з дослідження протилежної їй за значенням, але подібної за суттю.

Після того, як людина чітко пригадала ситуацію, коли вона вперше зіткнулася з цією емоцією, варто подивитися на рішення, яке тоді було прийнято.

Якщо вдасться змінити його на протилежне й уже з новим рішенням відтворити можливий розвиток подій у тій ситуації — тоді ми вийдемо на емоцію-антагоніст.