ПРО СОРОМ
Це одне з найбезглуздіших почуттів, знайоме кожній людині. У нього немає жодної функції. Воно абсолютно деструктивне.
Отримали ми його «в подарунок» від авторитетних дорослих у ранньому дитинстві. Такі були часи, і сором цілеспрямовано культивувався державою в масах.
Але тепер ми дорослі, мама вже, здавалося б, не стоїть над душею. Проте нам усе ще соромно. Уся справа в тому, що всередині кожного з нас живе субчастина «батько».
Саме вона відповідає за сором, повчання, докори сумління й інші непотрібні речі. Без неї можна жити. І не просто можна — жити стає значно краще.
Що робити з почуттям сорому?
Помічати момент його виникнення. Запитувати себе: «Це справді мої переконання? Чи я десь їх перейняв?»
Поставити собі питання: «Чиїм голосом звучать ці моралі у моїй голові?»
Часто «сором» = «страх». А позбутися страху можна, замінивши його цікавістю: «Цікаво, що я відчую, якщо зроблю це?»
Досліджувати почуття сорому з цікавістю, ніби це рідкісна тварина, яка вибігла на узлісся.
Іди в нього безстрашно, з головою. Це ти його творець, а не він твій.
Не намагайся придушити сором. Дозволь йому витратити енергію, яку ти під нього виділив. Спостерігай за ним, не підживлюй новими думками — і незабаром він зникне.
Займай «горді» пози. У них складно соромитися. (Максимум місця у просторі: ноги широко, голова високо, руки на боки або підняті вгору — як у чемпіона).
Скільки всього цікавого ти міг(-ла) б зробити, якби не соромився(-лася)? Тепер ти можеш дозволити собі цю розкіш. Пам’ятай про це!
Адонай.
