НЕВПЕВНЕНІСТЬ В СОБІ
Так відбувається тотальне знецінення себе.
Кожного разу, коли ти робиш помилку, ти помічаєш це й картаєш себе за промах. А от у випадку успіху — далеко не завжди, а частіше ніколи — ти не хвалиш себе, не оцінюєш по заслузі.
Тебе привчили до цього ще з дитинства.
«Ну і що, що з фізкультури 12, зате з математики лише 8.»
«Чому в тебе за твір 10, а в Максима й Олі 12?»
У єврейських сім’ях, до речі, дітей виховують абсолютно протилежним чином:
«Сімочко, ну й що, що математика тобі не дається, зате подивись, як добре ти малюєш. Ти точно станеш великим художником!»
Нас також вчили, що хвалитися (читай: «пишатися своїми досягненнями») — це соромно. Треба бути скромнішим. Ось і виросли ми «скромними», але нелюблячими себе, а відповідно — нещасними.
Повторю сакральну думку: «Любов до себе — це усвідомлення й здійснення власних бажань.»
Скільки відсотків із того, що ти робиш, ти робиш, бо хочеш, а скільки — бо «треба»? Ось і є відсоток, на який ти любиш себе.
Практика
З цим лайном пора вже щось робити:
Упріки у твоїй голові завжди звучать чиїмось голосом, з чиєюсь інтонацією або словами. Хто ця людина, яка тебе звинувачує?
Візуалізуй цю людину й звернись до неї:
«Це не мій вибір дорікати собі, це твій. Я не приймаю його. Я маю право робити помилки й я гідний того, щоб пишатися собою. Відтепер тільки я можу давати оцінку своїм діям.»Попрощайся й відпусти його — хай іде в захід сонця.
Напиши мінімум 20 пунктів відповіддю на запитання: «Чому я пишаюся собою?»
Кожного разу, проходячи повз дзеркало, помічай хоча б одну позитивну рису й проговорюй її собі. Завершуй фразою: «Я пишаюся собою».
Поки чистиш зуби, роби це без зупинки — приділяй увагу і зовнішнім, і внутрішнім аспектам.
Є ще що сказати на цю тему, але про це іншим разом.
А зараз підійди до дзеркала або ввімкни фронталку, погладь себе приємно по щоці й скажи:
«Я молодець, що дочитав/-ла цю довгу статтю.
Ти молодець, що дочитав/-ла цю довгу статтю.
Він молодець, що дочитав цю довгу статтю.»
Адонай.
